грудня 23, 2011

Право Дарницької громади на місцеве самоврядування

дарницька

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади міста на участь в управлінні справами місцевого значення, в тому числі – справами районів у місті, в яких громадяни проживають. Дане право є одною із базових основ демократичного державно-політичного ладу, яке прямо закріплюється статтями 1, 140 Конституції України. Територіальна громада міста є формою самоорганізації суспільства за адміністративно-територіальним принципом, відповідно, в місті з районним поділом такою формою самоорганізації виступає територіальна громада району. Абсолютно нормальним, та навіть більше – потрібним явищем є участь такої одиниці суспільної самоорганізації у вирішені ключових проблем міського та районного рівня. До таких належить, наприклад, формування стратегії розвитку інфраструктури певної адміністративно-територіальної одиниці, вирішення конкретних комунальних, господарських, екологічних проблем місцевого значення, питань благоустрою території і т.д. Участь у вирішені проблем місцевого значення територіальна громада може брати безпосередньо через місцеві референдуми, громадські слухання або ж через свої представницькі органи місцевої влади – місцеві ради. Виходячи з того, що єдиним джерелом влади в державі є народ, що, до речі, закріплюється в статті 5 Конституції України, робимо висновок, що територіальні громади жителів адміністративно-територіальних одиниць мають повне право формувати органи місцевої влади та контролювати їх діяльність. Говорячи в цьому аспекті про столицю України – місто Київ та право київської громади на місцеве самоврядування, слід звернути увагу на кількість населення міста, яка складає близько 4 мільйонів жителів. При цьому, враховуючи розміри і кількість населення, повністю логічним з огляду на зручність та оптимальність управління виглядає поділ міста на 10 районів. І з 1990 року систему представницьких органів місцевого самоврядування в Києві складали міська рада та районні ради. Міська рада вирішувала питання загальноміського рівня, на районні ж ради покладалося вирішення локальних проблем районного рівня, що значно спрощувало та оптимізувало процес вирішення низки технічно-організаційних питань та надавало районним громадам реальну можливість більш оперативно вирішувати нагальні проблеми. Голова районної ради, тобто, один із представників громади, за посадою автоматично ставав головою районної державної адміністрації – виконавчого органу районної ради, який паралельно виконує функції місцевого органу державної влади. Така модель діяла у столиці 20 років, і хай з певними проблемами, але все ж виконувала функцію органу місцевого самоврядування і була реальною формою реалізації прав громади на участь в управлінні справами районного масштабу. Але у вересні 2010 року, навіть не поцікавившись думкою громади, Київська міська рада, вийшовши за межі своїх повноважень, наданих їй Законом, ліквідувала районні у місті ради. Таким чином київська громада – жителі столиці – були позбавлені можливості впливати на вирішення нагальних проблем районного рівня, брати участь в управлінні районами, в яких вони мешкають. Крім того, за той рік, що минув після ліквідації колегіального виборного органу районної громади, стала помітна відсутність поліпшення у вирішенні цих проблем, а в багатьох випадках навіть помітні погіршення; принаймні, оперативності та кращої якості організації управління районами не стало, навіть навпаки, а голова районної державної адміністрації замість обраного громадою представника тепер призначається Указом Президента. Тим цинічнішим та безглуздішим виглядає формулювання в рішенні, яким ліквідували районні ради: “з метою вдосконалення організації управління районами в місті Києві Київська міська рада вирішила…”. Тож, міська рада, замість виконання своїх обов’язків перед громадою міста у забезпеченні найоптимальнішої організації управління містом, вирішенню проблем та питань громади, реалізації та захисту їх прав – обмежила громаду в її правах, усунувши від можливості впливати на ситуацію в районах, ускладнила процедуру надання адміністративних послуг громадянам. Тим самим міська рада фактично знехтувала правами та інтересами громади, зрадивши її, а отже, поставила себе поза законом. І якщо поглянути на цю ситуацію крізь призму того, що в цілому за останній рік відбувається в державі, здається, що ліквідація районних рад у Києві є одним із кроків до узурпації влади однією партією та повного знищення демократії в державі. В результаті складається дивна ситуація: посадові особи органів влади, яких фактично громада наймає на роботу і платить їм заробітну плату, вирішили, що вони “пани” і вирішили перетворити громаду на своїх “кріпаків”. Звісно, такі дії міської ради не могли бути непоміченими. Їх помітили: намагаючись захистити демократичні цінності, права, свободи та інтереси громади, ще у березні 2011 року свободівці Станіслав Беляєв та Павло Шумейко подали позов до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання незаконним та скасування вищезгадуваного рішення Київради. І тут виявилося, що не всі судді розуміють суть та природу місцевого самоврядування й інституту влади, та ще й якось по-своєму читають Закон, бо не помічають відвертого порушення його норм, проте помічають там положення, яких не існує. В результаті суд першої інстанції відмовився навіть відкривати провадження у справі. Але все ж відкрив…після того, як позивачі подали апеляційну скаргу і виграли справу. Проте, все ж відкривши провадження, провівши 4 судові засідання, в ході яких сторона позивача чітко і ґрунтовно озвучила свої доводи з посиланням на законодавство, в той час як представник Київради жодного обґрунтованого та переконливого доводу не надав – (все та ж суддя Шарпакова, яка весною відмовила у відкритті провадження, у зв’язку із чим позивачі подавали клопотання про відвід судді, яке було відхилено) винесла рішення про відмову у задоволенні позову, навіть не оголосивши мотивації цього рішення і пообіцявши видати саме рішення лише на п’ятий робочий день, чим ускладнила процес підготовки апеляційної скарги. Втім, незважаючи на труднощі, апеляцію все ж буде подано і права громади на самоврядування свободівці боронитимуть до кінця. І будемо вірити у правосвідомість та порядність суддів апеляційної інстанції. Прикро інше: з погляду на цю ситуацію і те, що відбувається в державі, складається враження, що закони існують лише для нас – громадян, для громади, а не для влади та суддів. Втім, так бути не повинно, так тривати довго не може і не буде. В цій ситуації громада має чітко розуміти, що її сила в єдності, і саме вона має дати свою оцінку та відправити цю владу, цей режим у відставку й самостійно відновити свої порушені права.

                                                                                                                         Станіслав Беляєв

Лічильник